2. Розділ II. Полтавський полк виходить на зорі
Багряне сонце. Дужка золотава
стоїть над чорним каптуром гори.
На п’ять воріт зачинена Полтава
ховає очі в тихі явори.
Спадає вечір сторожко, помалу,
ворушить зорі в темряві криниць.
Сторожа ходить по міському валу,
і сови сплять в западинах бійниць.
“Вартуй! Вартуй!” – з Курилівської брами.
“Вартуй! Вартуй!” – від Київських воріт.
Уже стоять вози під яворами.
Полтавський полк готовий у похід.
Годуйте коней. Неблизька дорога.
Благословіть в дорогу, матері.
А що там буде, смерть чи перемога, –
Полтавський полк виходить на зорі!
Тай бій гримить. Там гине наша воля.
Там треба рук, і зброї, і плечей.
І що там варт чиясь окрема доля,
той тихий зойк у безмірі ночей?..
Вогненна зірка в небі пролітала,
сичі кричали, вісники біди.
На сто думок замислена Полтава
вербові гриви хилить до води.
Був правий суд. І вирок оголошено.
Усе як слід. За що себе вкорить?
…Мовчить Полтава, наче приголомшена.
Перехотілось людям говорить.
А власне, що ж, такі часи криваві.
Що варт життя? Ну, стратять ще когось.
Промчався вершник по німій Полтаві –
у серці міста громом віддалось.
Простугоніло смутком вечоровим,
хитнуло тиші синій оксамит.
І тільки вершник за полтавським ровом
десь даленіє цокотом копит…
Самотній вершник зникне за туманом.
Сторожа вслід подивиться йому.
Той вершник зветься Іскрою Іваном.
Йому сьогодні тяжче ніж кому.
Уже він там, уже за далиною,
вітрами тугу спалює з лиця.
Що ж, горе горем, а війна війною.
Послав полковник гетьману гінця.
“Вартуй! Вартуй!” – з Курилівської брами.
“Вартуй! Вартуй!” – від Київських воріт.
Уже стоять вози під яворами.
Полтавський полк готовий у похід.
Годуйте коней! Шлях їм далеченький.
Пильнуйте славу полкових знамен.
Полтаво! Засвіт встануть козаченьки.
Ти припадеш їм знову до стремен.
Так само засвіт встануть з полуночі.
А ти за них, Полтаво, помолись.
Лиш не заплаче свої карі очі
та Марусенька, як було колись…
(3 votes, average: 3,00 out of 5)