Автор: КОРДУН ВІКТОР

Проростають сніги, вруняться білою озиминою: то сяє в полі трилистому, наче триранному, тобою забута обручка на пальці. І вже ні […]

Пам’яті сіл, вимерлих під час голоду 1933 року 1. Г р у д н е в і с у т […]

Це була ніч, коли кожному нараз прояснилася його обмеженість у собі птиці зрозуміли своє нещастя у крилах, дерева своє – […]

До нашого міста не знати коли й кудою закрався сніг Вже всі із середини зіниць до пучок все болючіше відчувають […]

Ліси шумлять, так шумлять ліси – день і ніч… день і ніч… Я глибоко в домі, в незнайомому домі роками […]

1. Глухо цокотять у потоках листя білі камінці сорок. Вітер їх оголяє і знову захлюпує зеленою повінню. Важчає місячна серга […]

1. С т р і т е н н я Лоша на студених ніжках таке бліде, наче б його удосвіта […]

12. Чую знову: в кожній з речей – то тут, то там – починається тиха Таємна Вечеря. 17. Ч у […]

Моєму батькові – на спомин душі Замкнулось коло, і розлилися в ньому білі соколи. – Померлий відійшов у сяйво. Проступають […]

1 П р а п е р в і н ь У чомусь незнаному, зеленовихрому гуляло невидимо: цвіло безпричинно – […]

4. віють вітри: розхлюпують дівоче волосся дунаями по наших степах віють вітри: видувають усе земляне із лісів, із дощів і […]

Сама тільки можливість існування конвою свідчить про страх людини перед свободою, – зате присутність конвою викликає нестерпучу конечність бунту і […]

І настає такий час, коли ні жити, ні вмерти – і день не минає, і ніч не відходить. А десь […]

Ліси мої смутні і великі, залишайтесь зі мною! – Я знаю, як вам невимовно страшно перед навалою ночі : я […]

Коли речі раптом розкриваються в себе на всю свою незглибимість я заплющую очі і притискаю до тіла руки – я […]