Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Ще губи кам’яні…”

Ще губи кам’яні
дахів високих
пожадливо бузу татарську ссуть,
ще безматень у вульні велетенськім
не зворухнувся:
грузно спить, –
а вже
набряклими повіками за містом
моргає хтось
і пальцями нервово
по ринві стукотить.

Бульвари.
Сніг таранкуватий –
як стародавній мармор,
а коло прикорнів чорніє:
провалились рани…
І сльози
(не мої – дубів померклих)
моє обличчя й руки кроплять.

Чого ви плачете незрячі?
Нехай брудною дергою
вкривається дорога
нехай замість блакиті
висне повсть, –
та вірте:
скоро, скоро
до нас веселик прилетить,
і ще послухаєм музик,
коли і в хаті найбіднішій,
і в найубогішім кварталі,
і в кожнім місці
і в кожнім серці
заквітнуть сонячні троянди…
Гринджолами
мовчазно
кожух проїхав.

1923. ПРОРОСТЕНЬ. 1919-1926. Київ, в-во “Слово”, 1926, с. 7-8.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Ще губи кам’яні…” - ДРАЙ-ХМАРА МИХАЙЛО