ПОГЛЯД З ГОТЕЛЮ “УКРАЇНА” У ЛЬОВІ
Я призабув уже оту кімнату,
Що на майдан зорить ясним вікном.
Готелів за життя було багато,
І кожен з них – як тимчасова хата,
Що в основному нас частує сном.
І ми в готелі тимчасові, звісно,
Зміняєм один одного у нім.
Чи вільно тут, а чи, бува, залізно,
Готель для нас усе ж не рідний дім.
Ми густо населяєм “Україну”,
“Москву”, “Росію”, “Мир” і “Новий світ”…
Хоч спішимо, спинімось на хвилину:
Який по собі залишаєм слід?
А мо’, в роботі, в музиці, у слові
Ми так, як і в готелі, тимчасові?
Вже скільки нас з цього вікна дивилось,
Як на майдані височить Поет!
Крилом до нього доля прихилилась,
Над головою – неба вічний лет.
І гості, і львів’яни та львів’янки
Вітаються з Поетом, як з живим.
І, відхиливши вдосвіта фіранку,
Я бачу, як нетлінний цвіт щоранку
На плитах червоніє перед ним.
То що ж? В роботі, в музиці, у слові
Ми так, як і в готелі, тимчасові?!
Над містом гомін трудівничий ранній,
А тротуаром промінь перебіг.
Стоїть Поет на львівському майдані,
Як антитеза сумнівів моїх.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)