НАД ТИХИМ ПЛЕСОМ
Багряний промінь впав на берег
І в лозах виплів ятері.
Табун човнів золотоперих
Пливе з вечірньої зорі.
Човни та пристань стали диба,
Завирувало… Гамір… Сміх…
У кожного найбільша риба
Чомусь зірвалась, як на гріх.
Та все ж, дивись, гуртом-артіллю
На юшку стягнемось якось.
Поділимося хлібом-сіллю
Отак, як здавна повелось.
І згодом ватра язиката
Вже підкидає казанок.
– Яка це риба в біса-ката.
Ото колись було, синок…
Старий почне:
– Як ваша ласка,
То розкажу молодикам… –
І ллється до півночі казка –
Неправда й правда пополам.
З кущів червонокриле гілля
Пора висмикує нічна.
Знайшлась уже і пляшка “зілля”,
Без чого юшка не смачна.
Ладнаєм снасті…
Потім – пісня,
Стара як світ та молода,
Над голубим роздоллям висне,
Аж місяць з хмари вигляда.
Чи був ти, друже, серед ночі
Біля багаття і ріки,
Де сонна хвиля все шепоче
Таємне щось до осоки?
Усіх зріднила та зігріла
Пахуча постіль з сон-трави.
Душа не спить, спочило тіло.
І – голова до голови.
Світає.
Роси мов черешні.
І, поки друзів син гойда,
Вже небо вранішнє, як блешні,
У річку зорі закида.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)