СИНІВНЕ
1
Звідкіля ця синя печаль? –
Ця краса на лісах, в полях,
Що просочується крізь даль,
Що струмує звідуся?
Мов розливсь по святій землі
Невимовний і тихий жаль…
Не за нас за подорожан? –
Що зникаємо в тій імлі.
Так багато вже перейшло,
Так багато ще нас пройде…
А любов’ю скільки цвіло,
Скільки задумів, мрій, ідей
Обривалось, як дивних струн
На високих живих тонах…
Кожен погляд (як втому й труд)
Вбрала в себе ця сторона.
І крізь сиві завії днів
Глибиніє звідусіля –
Наче поглядами синів
Нас вивчає рідна землі.
1979 р.
2
Ця вічність зелено-синя,
Ця вічність моя земля,
Що стріне мене, як сина, –
Прибув би ізвідкіля.
Я довго не перебуду
І тільки по ній перейду,
Співатимуть інші люди
Про неї, завжди молоду.
Таку молоду і вічну,
Красиву завжди таку, –
Мою карооку дівчину,
Що завжди у свіжів вінку.
В яскравих блакитних стрічках –
В її голубих лугах,
Де небо виблискує з річки
Між вербами – по берегах…
Мою золоту господиню
В пшеничній сорочці піль,
Любов мою і твердиню,
І гордість мою і біль.
Ця вічність зелено-синя,
Ця вічна земля моя
Зі співами на калині
Безсмертного солов’я.
14.09.1999
(3 votes, average: 3,00 out of 5)