ДОЛЯ І ПЕРО
Перстом не осінив ще патріарх,
Але в житті чогось я, мабуть, варт…
Сади, онуки… І чимало справ –
Все, чим я жив, що в душу увібрав.
Родина славна, рівна їй сім’я,
В житті є місце, навіть є… ім’я.
Але наш рідний варварський кантон
Стусає все мене, що я – ніхто.
Диспетчери, касири, продавець
Зведуть, буває, настрій нанівець,
Чиновне, забюроване хамло
Поставить все, як ворогу на зло.
Коли ти скромний, справді, як ніхто
І персональним не пливеш авто,
Надія на визнання, брате, – прах
У зборищі, де править світом страх.
Ціна тобі – у день базарний – гріш,
На золоті коли ти не сидиш…
Та дечому вже знаючи ціну,
Я гірко посміхнуся і зітхну,
І відчуваючи, що я таки щось варт,
Сумний мотив переведу на жарт,
Та вкотре, оглядаючись назад,
Знов подивлюсь у той далекий сад:
Синя птаха влетіла колись на біду
Ще в дитинство моє у вишневім саду.
І забила до вікон, зметнулась між крон,
Розтривожила душу, збентежила сон.
З того часу не стало спокою мені, –
Серцю синє крило мерехтить вдалині.
Намагалися впіймати – летіли роки –
А вона не давалась, не йшла до руки.
Я про вигоди, статки усі забував
І добра, і багатства в житті не надбав.
Мені радили вже і нашіптував хтось:
В безнадійну затію впрягтись довелось.
Та де сяє Софія, де рине Дніпро –
Синя птаха для мене зронила перо.
Небом пахне, відлите воно на вітрах,
Перед чистим пером тим бентежусь, як птах.
(3 votes, average: 2,67 out of 5)