ЧЕРЕМОШ
Сльоза дитинства з ребра Сокільського:
Мій Черемош, мій Черемош…
Єднання ялинної ночі й туману
Між кичерями на лігві глиці,
Вірлиними крилами міряне.
Чавлене гроно непохованих душ,
Біле і чорне, густо закрашене
Килимарською фарбою,
Бунтівничою кров’ю,
Червоним півнем буків у вересні
Тугою, спеченою на бороні,
Яку волочать циганки-лошиці
По селах під дзвони на сполох.
ІІ
Весільними, колисковими, голосільними,
Колядами, щедрівками, гагілками
Бриніли дримби довкола дарабів,
Цимбали били об хитрі скоки,
Струміли трембіти по Чорне море.
Ти склав у русло, наче дівчина придане,
Свят-Юрів і Свят-Іванів,
Вінки й обличчя, обрамлені згардами,
Цвяховані череси, рогові порохівні,
А разючі вогні топірцевого вістря
Краяли твоє люстро.
Ти червонів від руж на хустинах,
Жебонів молитви до грибасних церков,
На подіб’я газдинь, що присіли на ярмарку,
Розклавши сріблясті бані між грабами,
Киваючи міддю прадавніх хрестів –
Вузластими пальцями:
Чи пригадуєш, як йорданські тризуби
Мусіли наново тебе хрестити
За мольфарів білозубих,
За густобрових щезників,
Доярок чужих корів, куховарок любовного зілля,
За поганство коханців у гайках понад кручами.
Хай розкає тебе Христос, Черемоше!
ІІІ
Придорожна капличка
“Святий Миколаю,
Файненько благаю,
Гони вовка до сусіда,
Не до мене в стаю.
Паси на вигоні
Корови і коні,
Я приліплю свічку з воску
При твоїй іконі.
Забери ці рами
Вкупі з болячками.
Обіцяю хреститися
До Царської брами.
ІV
Вечорниці
Зухвалий легінь –
На крисані черемха –
Застиг на одній нозі в аркані:
“Червоний капчур,
Шкіряний постіл,
Ой, яка ти, чічко, красна,
Лиш клади у дзбан на стіл!
Запашний киптар,
Мащена коса,
Та красуня пишногуба
Жалить словом, як оса.
Ой, дівчино чорнокоса,
Обтікала тебе ненька,
Не дивися так зукоса,
Що пуста моя дзьобенька!”
Яструбозорий легінь дивиться на твою бистрінь,
Чи перепливе, обстріляну, на Буковину,
Де виростають кущі в золотих дукачах.
Дзеленькнув би, потім, сповна музикам,
Хай утяли б такої чортячої,
Щоб схопити за стан непокірну дівчину,
Якої шия вгинається від овець і плесканок сиру.
V
Іконою Параскевії чи Катерини
Знов нахилюсь над твоїм плесом
Причаститись – вірна паломниця,
Де краєвид обернув корів
Латастими писанками
І яснозеленим соколом
Зруба поклав між ліси;
Де баклаги та салоловки
Пахнуть по-господарськи:
Закоти рукави, газдине!
Масниці, дійниці, бербениці
Співають пастушим рогом,
Щоб розсипався сміх пацьорками.
У граждах – мальовані скрині,
В легенди розписані печі.
Може, коли яка Цвіличка
Випалить з мене кахлю.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)