ХЛІБ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЬОГО
Жила Вкраїна. Плакала, стогнала.
Проте я твердо свідчити берусь:
За всі віки безхліб’ям не загнала
Нікого в землю Україна-Русь.
Від тих часів, коли з’явилось рало,
Голодних мук не відало село.
Хай неврожай – та люди не вмирали:
З двадцятим віком лихо це прийшло.
Ми ледь живі верталися зі школи –
Де кропиви іще з десяток діб.
Хоч шахтарі не мерли, та ніколи
Я не забуду той нелюдський хліб.
Ні з’їсти, ні відмовитись не владний,
Я знав: з корою товчене зерно…
Він повернувсь до мене в рік
блокадний
Той хліб, що вельми схожий на багно.
Але чи думав я посеред бою,
Коли з махрою чорні крихти гріб:
Десь років через сорок із тобою
Я знов зустрінуся, блокадний хліб?..
Ні, люди, я розказую не байку –
Це наша несьогоднішня біда:
Серед лісів мордовських маю пайку,
З якої тридцять третій прогляда.
Вона, мов глина, облипає руки –
Те ж саме лихо, що й давно колись…
Молюсь тихенько, щоб мої онуки
До гливтяків таких не дожились.
30.ІV.1981
(2 votes, average: 2,50 out of 5)