“Манускрипт о часі Бузької Січі, розказаний богомазом Андрійком і записаний самовидцем Миколкою…”
День і ніч над виднокраєм,
Понад Бугом – день і ніч! –
Проступіться! –
Січ гуляє,
Запорозька,
Бозька
Січ.
Хиже гульбище під хмари,
і корчмарський балаган.
Наче море – шаровари,
Кармазин,
Єдваб,
Сап’ян.
Дим із люльок – вище хати,
Мов султани ковили…
Сохрани нас, Божа Мати,
Щоб ми Січ не пропили.
Щоб не нас настигла кара
За часи гріховні ці,
Порятуй, Свята Варвара,
На Синюсі, на ріці.
Щоб не кинулись до рала,
І до сала,
Й молодиць, –
Так, як раїть нам од ранку
Маладой Нечоса Гриць.
Казарлюга одноокий,
Він одбув козацький спит,
Він давно забув про спокій,
Хоч і певний московит.
Не забудете до смерті,
Що то є за скурвий син…
Буде він ще шкури дерти,
Козаки, із ваших спин.
Але поки гарна днина,
Добрий світ,
Коли сп’яна…
Пропадає Україна,
Та гуляє Січ одна.
Там циганська скрипка грає,
Там в одно –
І день, і ніч…
Пррроступіться!
Сссіч гггуляє!
Запорозька
Бозька
Січ.
Вінграновські реєстрові,
Січові Антонюки!
А вже турки в Богополі,
А в Мигії – русаки.
І Суворов на Кінбурні
Ходить темний, аки ніч.
…Догуляла,
І пропала
Запорозька
Бозька
Січ.
Але доки гарна днина,
Ти налий мені вина…
Пропадає Україна,
Догуляє й Січ одна.
Україна богорівна,
Ти столиця край села.
Ти була вже як царівна,
Та була, була, була…
Так буяло, так гуляло,
Так скажено загуло.
…Але все таки бувало!
Але все-таки було!
І відбувши вічну кару,
І відбувши довгу ніч,
Випливає із пожару
Запорозька
Бозька Січ.
І шикуються примари,
І салют мортири б’ють,
І жупани, й шаровари
Із музею видають.
Грає крівця, –
І не п’яна.
Та чому ж, така сумна,
Знов гукає Роксолана
Із гаремного вікна?
(3 votes, average: 4,67 out of 5)