МАНА
Є в нас плесо; осокою
Поросло кругом;
Посередині плавочки
Плавають рядком.
І ростуть над плесом вільхи
І гнучка тала,
І у вільхах заховалась
Хаточка мала.
Чорна хатка невеличка:
Хто в їй пробував?
Там старая чарівниця
Нишком прожива.
Здавна люди не посміють
Воколо пройти,
Але можна, коли треба,
В хату увійти.
Коли світ тобі огиднув,
Нікого любить,
Коли хочеш лучче зразу
Вік свій закінчить,
Ніж тулятись без надії
І шукать кінця…
До неї приходь питати
Вірного слівця.
В неї човен; розмальован
Весь цвітками він,
В ясну ніч плисти у човен
Сядеш ти один.
І уздриш, чого ніколи
Не видав зрод а,
Зразу зникне човен, хатка,
І тала, й вода.
Зразу стане пред очима
Красная лука;
Як шовкова стрічка, в’ється
Ясная ріка;
Різнофарбними листами
Сяють дерева;
Як оксамит, молодая
Блищить трава.
По траві, як в ніч по небу
Яснії зірки,
Веснянії, запашнії
Маються квітки.
І не місячний, ні денний
Світ там просява,
Наче місяць навдосвіта
Сонце устріва.
Не з дощу, не з сонця стануть
Там веселки мріть;
Одностайно короводець
Пташок зашумить.
На луку іграться прийдуть
Краснії дівки;
Голубітимуть в волоссях
З пролісків вінки.
Їх одежа – вся укупі
Світова краса;
Їх урода – що й казати? –
Божі небеса.
Заспівають, затанцюють,
Поведуть танок;
Їм музикою повіє
З річки холодок.
Затанцюють, заспівають
Чуднії пісні;
І зомлієш ти, небоже,
Лежачи в траві.
Станеш тануть, станеш топнуть,
В чім не знаєш сам;
Закриватимуть веселки
Світ твоїм очам.
Станеш топнуть, станеш топнуть,
Сам не знаєш в чім,
І заплющаться у тебе
Оченька зовсім.
Люб’язненько, солоденько
Станеш ти дрімать…
А пісні й музики будуть
Тебе колихать.
Їх послідній голосочок
В сплячого замре…
І тебе тоді хтось наче
Міцно підтовкне.
Ти прочнешся, раз останній
Очі поведеш…
Пролепечеш: – Прощавайте!.. –
В озеро пурнеш!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)