Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ЛИСТ ДЯДЬКОВІ

Сивий дядьку з вінцем печалі,
Під хрестом нелегких доріг,
Вкрились терням роки зухвалі,
Де ти брів і блукав, як міг.

Вергав камінь, косив отаву,
Сіяв жито, розводив сад,
А втомившись лягав на лаву –
В тютюновий дивився чад.

Як ти мріяв – земний філософ,
По натурі – сільський поет,
Про народ, що лаштує коси
І Ридз-Смігли лама хребет.

В серці муку носив про долю,
В синіх жилах – гарячий шквал,
Грізні думи – уламки болю,
Небезпечні, немов запал.

Марив славою, що на палі
В смертних муках кона віки,
І в надії на радикалів
Дійової чекав руки.

І як Збруч розітнули сурми –
Хлібом-сіллю ти військо стрів,
І в святкових, врочистих юрмах
Сміх просяяв крізь хмари брів.

Та спіткнувся об землю власну
До колгоспних воріт за крок,
Сталі натиск пізнав дочасно
Крізь облогу важких думок.

І коли ясенові двері
Розчахнула тобі гроза,
Ти месію впізнав в Бандері,
Що вертав на чужих возах.

Через тюрми і домовини –
Шлях до волі… І горбивсь шлях,
Лиш бриніла рясніш калина –
Кров’ю вмита моя земля.

Та бриніли на вітах сльози
Посирочених матерів
Од жорсткої тої прози
Закривавленої зорі.

Ні в проворніших, ні між хитрих
Не ходив… Долі не вибирав,
На колючім сибірськім вітрі
Ти, нетяго, в снігу вмирав.

…Гасне серце. Роки поволі
Осідають на білий сніг,
Сивий дядьку, мій кревний болю,
Що в душі народитися зміг.

За космічним дощем епохи,
У гарячому вихорі днів,
Вже забутий людьми і Богом –
Тінню й мукою ти мені.

1966 р.


ЛИСТ ДЯДЬКОВІ - БАБІЙ СТЕПАН

ЛИСТ ДЯДЬКОВІ - БАБІЙ СТЕПАН