Юркові Бедрику лівим берегом живучи правим берегом накриваючись чи буває що на плечі відбиваються лапи заячі озираєшся – а ніхто […]

епідемія простору все ще тріпоче умами, за державою снігу усе ще столиця сама… їм і жити замало, і солодко жити […]

за димом за струпом невидимі інші стихії хорує над хором розгорнута кара нудьги учора сказали вертайте голоблі на київ сьогодні […]

ми до дерева глузду себе присилили аббасе сіль текла бородою але не до рота текла ми ридали навскач ми покірно […]

кажуть що кат працює тепер без фрака і навіть без маски (хіба що в парижі але тут без) він одягнутий […]

вічними не будемо ніколи мертвими не станемо навіки осінь як останню непокору збережуть поети і каліки дощ як перестояне мовчання […]

істинно кажу тобі – зима так і час переступає тричі і нікого вічного нема нині понад нами чоловіче все воно […]

спи моя кохана засинай все минеться навіть ніч минеться голосом пролившись через край тінь моя до тебе доторкнеться пригорнувшись втомленим […]

1. ошалілий комівояжер на блідій долоні короваю вибирає з двох великих жертв ту котра пелюстки обриває лементом зачаєним – ад’ю! […]

держава, у якій зима подібна до сухих волових жил, що пахнуть маскхалатами, в румовищі опіль, у нервищі водойм усіх переживе […]

Faithfully tinying at twilight voice… вірність безжальна предвічного голосу з тліну безмірного крекче судьба: знову (у кожнім найменшому волосі) безповоротність […]

такою зимою безкровно неначе потребою бажаєш розбити або навпаки замести вкорочене небо ніким випадковим не гребує коли замість тебе так […]

вбивати правильно не так: землі коричнева п’ята – по горло в краплених полях задикувалася земля… слова однакові – згадай, проказа […]

цей час – як обростання хвилями. по колу ширяться тіла. і лиш деревами похилими відпочиває омела. стікають крильцями до кореня […]

1. такі посходилися повені, що й досі голосу повну. але навіщось очі сховані надсадно каламутять дно. гірчання скочується високо – […]