Автор: ЙОВЕНКО СВІТАЛАНА АНДРІЇВНА

як свічу – розлітаюсь врізнобіч – врізнобіч лечу. І свічу врізнобіч. І зі світлом своїм бавлюсь. Пригаси мене губами – […]

Билась рибою срібною в дужих гарячих руках, вислизала й в’юнилася, як вода крізь пісок утікала, та затихла знеможено, щойно ворожа […]

Те, що було, що є, що буде, уже в мені, іще в мені: цього не візьме днів остуда, час людства […]

НА СПОГАД НАСТУПЛЮ, НЕМОВ НА МІНУ, хитнусь, і йду безбач, й себе веду… Кішки втікають на розлунний дуб. Шлях креше […]

… Я ВУЗЛИКОМ РУКИ СВОЇ на тобі пов’яжу отак перед смертю в хустинку зав’язують долю…

Безвідмовне, безмовне, безмірне… Я – рабиня твоя і царівна. Хоч і в пекло з тобою тепер! Хоч на плаху – […]

Губи твої від шовку ніжніш тануть мені на губах руки твої від вогню гарячіш владні вже як судьба чом же […]

Тарабаню в глуху стіну: за нею – ти. Бачу,- притулившись з іншого боку, наслухаєш моє серце – хочеш у мене… […]