ПАРАДУ
І
По чорних днях, прожитих у чаду
І сповнених труда і неспокою,
Враз яблуком запахне над горою
І усміхнеться власне Параду.
Прославмо ж вечора легку ходу
Над метушнею денною легкою,
Зорю, розлиту повінню німою,
Сухий ковил і вроду молоду.
Тому, хто сам як вечір сутеніє,
Хто нидіє в камінній летаргії,
Твій подув, Параду, благословенен;
Він гладить оксамитною рукою
Обличчя нам, він виправляє крен,
Він кличе жить хвилиною легкою.
29.08.1931
ІІ
Та як нам жить хвилиною легкою,
Коли такий на пам’яті тягар
Речей, обставин, люду і примар
Ліг і лежить нестерпною вагою?
І як нам крен направити з тобою,
Коли щодня погроза і удар,
І пилу впав на душу сірий шар,
І все значиться смутком і нудьгою?
І як чуття пустити буйну рощ,
Коли їм кригою грозиться дощ –
Вони слабі, без хати, без покрова;
Коли спадає мла, немов хижак,
А ця на бруку знайдена підкова –
Єдиний добрий на майбутнє знак.
11.12.1931
ІІІ
Ще вчора думка мовила твереза:
Горнись і щулься – он зима іде;
Все, що було недавно молоде,
Вже обтинають невблаганні леза.
А нині – як сонетна антитеза –
Тепло і радість день новий веде,
А проти сонця золото руде
На спаді віт розвішала береза.
Прозорий жовтень радісно вступив
Між стовбурів, оградок і хрестів,
Розкиданих на жовтому узбоччі, –
І, мов весною, по ливних дощах
Стоїть у росах, відновитись хоче
Брунатний лист на паркових кущах.
24.10.1931
ІУ
Цегляний цоколь, і залізні грати,
І напівтемний монотонний трам
Товаришать солодким нашим снам
Про супокій самітної кімнати.
І що сумніш на холоді блукати,
То все принадніший стає Сезам,
Де сута радість усміхнеться нам
Без перебоїв, ганджу і утрати.
А вітер злий у відповідь на те
По мерзлій груді порохом мете
На привиди намріяного раю.
І думка в чорний потрапляє слід:
Так мандрівник, що в тундрі замерзає,
Усе тропічний бачить краєвид.
12.12.1931
(2 votes, average: 5,00 out of 5)