Автор: ВОРОБЙОВ МИКОЛА

Гора кличе. Але то жінка. Скільки на ній квітів.., а в прірвах золота, що болить і не встигає побути болем […]

Поки ніч промине у краплях, ти до ранку забудеш мене. Але довго потому в часі дощ на шибах листи писатиме. […]

У білому світі біла долина яблуня з яблуком у вершині жінка сорочку над річкою шиє від білого полотна дні відтина

Знаходжу прапор у горінні – цвіт прапорів у поколіннях. Стрибки дерев багрянцем вивільняю, хрипіння кореня вогнем звиваю. Вдивляючись у чорноту […]

Пестячи розквітлі троянди і нерозквітлі горбики із рожевими шпилями, відчуваю, яка тонка одіж на тілі молодої жінки. 1985

Під хату шлях листя калюж простяг. Скрип дверей, як сухий сірник. На обличчі осінній коник. Піч потемніла ружами, листок у […]

Я надто довго був самим собою. Не через якісь сумніви, а через те, що все на світі має бути самим […]

звір зближається чую як розчепилося повітря від кинутого списа я добре його гартував інших звуків не вловлюю хіба що в […]

Запала із нападаним листям, із прибулими островами молу, із дерев’яним світом, що вигляда коня. Достигла, перестигла із гніздами джмелів та […]

Віддаленість, спогад, зелена гілка, кинута рукою. І мов шовкова квітка. У спогаді тверде її стебло. А квітка – мить, до […]

Білим снігам доручаєш збереження, блиском сльози пересвітлюєш речі, радісні звістки вапном безіменним, здавлюєш золотом сіль у копальнях, червінь цвяхів у […]

Починається ранок, починається кінь у яблуках. Вони котяться по траві, і в траві мокрі губи блищать. Роздимається грива, як рій, […]

вир поглинає: це така ясна днина коли багато срібла і таке воно легеньке що вітерець його перебирає в тій днині […]

Щілина – то звук. Двері розчиняються, і відразу той звук, і тоді ти виходиш. Як це багато: однісінька щілина, щоб […]

є місце фіалок що про нього мало хто знає Бог квітне серед розлогих лугів на пагорбі у гайку що розрісся […]