Автор: ВОРОБЙОВ МИКОЛА

Безмежна крадіжка ночі. Сховище па горищі. Приготування мішків із сріблом. Гуркіт старої скрині із стрічками й намистом. Трохи пензлів з […]

Ти висвітив слово. На тебе зіперлися книги. Ти об’єднав простори. Ти проник у глибини космосу. Ти не буваєш черствим. Ти […]

Хвіртка прочинена, чоловік згрібає листя. Йому це не треба і листю не треба. Прометена доріжка, покинутий палац… Чоловік переказує” стрибаючи […]

Ніч горбами й долинами прикрила квіти і траву і срібні коси розплела на спині. Срібніють у сні горби і долини […]

Там глибокі річища робіт багряніють корою облич, коли світлом стерня сурмить, ланцюгами виблискує спека, роздима чорноту цвіркунів над степом. Малиновіє […]

Хіба не чули ви відлуння і не помітили, як прокотилася вогниста куля, і враз дерева зацвіли і освітили надвечір’я, щоб […]

О древо Вітчизни, ти – домівка і ціла країна. Плуг вивертає то наконечники стріл, то осколки снарядів… О древо Вітчизни, […]

Ця стіна рівно освітлена промінням, а навпроти – стіна в затінку. Між ними садок чи то парк з водограєм, з […]

Вони синьо-гострі, аж зубчик дістає до зубчика. Але лопати досить, щоб скопати їх і відчути, як пахне лезо, з одного […]

Обвалюється берег на сивого півня у джерелі. Блискуче насіння виповнює луки, що завше в мені. І знову ростки його в […]

дівчина в синіх черевиках тихо крадеться навіть їй самій не почути того я беру павутинку за край якусь мить вагаюсь […]

Гора кличе. Але то жінка. Скільки на ній квітів.., а в прірвах золота, що болить і не встигає побути болем […]

Поки ніч промине у краплях, ти до ранку забудеш мене. Але довго потому в часі дощ на шибах листи писатиме. […]

У білому світі біла долина яблуня з яблуком у вершині жінка сорочку над річкою шиє від білого полотна дні відтина

Знаходжу прапор у горінні – цвіт прапорів у поколіннях. Стрибки дерев багрянцем вивільняю, хрипіння кореня вогнем звиваю. Вдивляючись у чорноту […]

Пестячи розквітлі троянди і нерозквітлі горбики із рожевими шпилями, відчуваю, яка тонка одіж на тілі молодої жінки. 1985

Під хату шлях листя калюж простяг. Скрип дверей, як сухий сірник. На обличчі осінній коник. Піч потемніла ружами, листок у […]

Я надто довго був самим собою. Не через якісь сумніви, а через те, що все на світі має бути самим […]

звір зближається чую як розчепилося повітря від кинутого списа я добре його гартував інших звуків не вловлюю хіба що в […]

Запала із нападаним листям, із прибулими островами молу, із дерев’яним світом, що вигляда коня. Достигла, перестигла із гніздами джмелів та […]