Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







АЛЕЙЖАДІНЬЙО

Небо, анілеву водну лілею,
Підперли смоляні колонади піній,
І хиляться під вечірню з вітром
Рожеві стовбури шум-дерев;
І фіолету капризи,
І білість дівоча,
І жовтизна пущі
Розтяглися широко жадібним очам.
В такім то раю на землі
Живився сонцем, як бджола, Алейжадіньйо
В містечку, що прозвали Чорним Золотом.
– Для мавританських бароккових церков,
Що зі старої Люзітанії причалили до цих берегів,
Двома шматками шорсткого граніту,
Прив’язаними до безвладних рук,
Каліка тесав камінних жителів.
Земля вгорталася в хаос, як у беззоряну ніч,
Народжувалися питання й висіли кондорами у просторі;
Алейжадіньйо вірив – сам – наперекір видющим,
Що брали світ, немов вертеп.
Навіщо сумніви предвічні і неплідні! –
Із жорном кинути в кипучий океан!
Від обирає найпростішу форму,
Налиту ласкою й натхненним духом,
Бо гостра правда, що калічні руки,
Гостріша правда – білі крила в льоті.
Так ми сприймаймо. Будь у терпінні глибша
І духом щедра, колосиста Земле,
Крадена наречено з дукачами сонця,
У серці із семи мечами, страсна Мати.
Бог сплів Тобі вінок, як Синові своєму:
Тернину білоцвітну, що глибоко коле,
Щоб сходили криваві суниці на зрубах…
О, зарахуй мене до тих премудрих дів
Зі синім світочем такої пристрасної віри,
Що піднімала б гори і серця
І хоч надточеними жменями різьбила б
Для свого Бога велетні-фігури!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,00 out of 5)


АЛЕЙЖАДІНЬЙО - ВІРА ВОВК
 »