Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

МОГИЛА СВЯТОСЛАВА

Над річкою над Опором

Долина зацвіла,

Біля річки на долині

Самотня могила.

Над могилов Бескид гордий

Недвижимо чає

І, мов дитя, раменами

Курган обнимає.

А одвічні ліси, бори

Вершки нахиляють

І могилу, мов стареньку

Матір, осіняють.

Тихо, глухо доокола,

Як в дворищах суму,

Рек би-сь, що там душі снують

Таїнственну думу.

Лиш хвилями слезков кане

Грустная ялиця,

Мов то плаче, вічно плаче

Над гробом вдовиця.

І часами вітрець дуне

Від востока, юга,

І могилу обцілує,

Мов друг вірний друга.

Чиї ж кості в тім ізгнанні

Судьба повалила?

Серед глуші, серед суму

Чия ж то могила?

Ішли старці з верховини,

Ялину ламали,

На могилу на самотню

Галузя метали.

Чом ви, старці сідоглаві,

Чом, милії друзя,

На сей курган завалений

Мечете галузя?

Давно тому, давно дуже,

На зелені свята,

Убив в бою на тім полі

В погоні брат брата.

Ой брат брата Святослава,

Руськоє орлятко,

Ледве що лиш замкнув очі

Ярослав, їх татко.

Ой брат брата рідненького

З каленого ружя,

Тому ж ми ту на могилу

Мечемо галузя:

Щоби звірі не порили

Княжеського гробу,

Щоби діти пам’ятали

Каїнськую злобу.


МОГИЛА СВЯТОСЛАВА - УСТИЯНОВИЧ МИКОЛА