Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ВЕРЕСЕНЬ 92

Пам’яті О. Т.

O Herr, gib jedem seinen eignen Tod:
Das Sterben, das aus jenem Leben geht,
Darin er Liebe hatte, Sinn und Not…

Rainer Maria Rilke

I.

На столі робочому – Шекспір:
тижнів два, як закінчив сонети.
Ніч і тиша. Світло і папір.
Ніч – найкращий приятель поетів.

Утомився. Можна б і лягти.
Та у ліжку дихати трудніше…
Ще хотів би, може, зберегти
свіжу думку у новому вірші.

Лиш здрімнутись. Треба трохи сну.
Голову схилив. Зімкнув повіки.
Серед любих книг своїх заснув
на робочому столі – навік.

ІІ.

Вирушив у Життя,
зібравши в клунок свої Слова і мрії,
проходив Мости між країнами і континентами,
ріс на чужій землі, як Самотнє дерево,
відчував до болю загальнолюдську Тугу за мітом,
простягав руку слабшому, як Брат братові,
на захист свого приватного світика
поставив Сотню сонетів,
і, підійнявшись по Камінних ступенях,
подався в останню Подорож поза відоме.

III.

Ти в моє життя прийшов у вересні,
поцілунком першим землю зрушив.
Ти пішов з мого життя у вересні
і забрав у мене серце й душу.

Розцвіло моє кохання осінню,
мов багата в кольори палітра.
Відлетіло це кохання осінню,
наче листя за осіннім вітром.

Почалось воно у сорок п’ятому –
Боже мій, це ж майже півсторіччя!
Ні, на долю я не нарікатиму
у своє шестидесятиріччя.

IV.

Не реквієм тобі – подяки гімн:
все добре починалося від тебе,
все, що в житті здавалось дорогим,
що радістю зростало аж до неба.

Дівча несміле, що в п’ятнадцять літ,
замріяне, чекало на порозі,
ти взяв за руку і пішов у світ
по бомбами розгромленій дорозі.

Над світом саме загорявся мир,
і ми несли – назустріч сподіванням –
в життя нового серцекружний вир
уперту працю і палке кохання.

Була, мов сонце, ця твоя любов:
з несмілого, наївного дівчати
в підсонні життєрадісних умов
розквітла жінка, і дозріла мати,

і крила виросли на пробу сил,
бо кликав-вабив недосяжний обрій…

Як я могла б тепер без власних крил
зустріти день – самотній і недобрий?

V.

Сваряться люди за дітей, за гроші,
за справжню або вигадану зраду,
за друзів – і фальшивих, і хороших,
за брак любові, помочі, поради…

Динаміку відносин треба взяти,
щоб зрозуміти пристрастей натуру.
Ми сперечались палко і завзято
не про життя, лиш про літературу.

VI.

Де несмертельність, виснена у снах,
що їй приносив жертву людський геній?
Не весь помер ти. Житимеш в синах,
і внуки понесуть в майбутнє гени.

І дух живий твій на папері книг,
де віднайде слова твої читач твій,
і, може, пам’ять лишиться про них
серед колег в літературнім братстві.

І хоч я бачила тебе в труні,
не вірю я, що повністю помер ти:
ти житимеш невпинно у мені,
як частка серця, до моєї смерти.

VII.

Непотрібні здаються змагання людей,
коли станеш віч-на-віч із вічністю, з Богом,
як душа вирушає в останню дорогу,
як у пустку нірвани навіки гряде.

На безмовну самотність – мовчазне виття –
не знайти ні потіхи, ні ліку ніколи.
Вчуся наново жити, змагатись із болем,
щоб абсурдом для мене не стало життя.

Жовтень 1992

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,00 out of 5)


ВЕРЕСЕНЬ 92 - ТАРНАВСЬКА МАРТА