Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ДЖЕРЕЛО

І зупинилась я. І я його впiзнала.
(Вiки зiйшли… Така віків безмеж!)
– Добридень, джерело, – я джерелу сказала.
Це я. Це я. Мене ти впiзнаеш?
Мене – тодi нiщо, без голосу тодi ще,
І цi уста мої – тодi ще мовчазнi?
Був степ, i день, i спека, як огнище,
Та я спила тебе – й ословилось мeнi.
І нареклось iм’ям. І враз пiшло на силу.
Ти впiзнаеш? Це я – вже iнша – але я.
Мене в таких крутих замiсищах мiсило,
Та йшла я в piст. І йшло у picт мое iм’я.
Iз голосу твого, з твойого передзвону,
Зi щедрого дання твoїх пречистих вод.
І множилось iм’я щовiку на мiльйони,
Й у множеннi отiм переросло в народ.
Я знидiла б давно, коли б важким намулом
У глибинi віків душа твоя взялась.
Я порохом нiмим була б, якби забула,
3 якого джерела уперше напилась.


ДЖЕРЕЛО - СВІТЛИЧНА ГАННА