Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



В РЕСТОРАНІ

О. Ковіньці

Кожний раз я її в ресторані
зустрічаю на горе, на жах…
В неї очі підведені, п’яні
і кармін на знайомих губах.

Я і знаю її, і не знаю…
Тільки кличе і тягне мене,
де з-під шовку вбрання виглядають
дорогі кружева “комбіне”…

З нею непман нахабний і грубий,
що життя потопив у вині.
А вона крізь покусані губи
щось нахабне сказала мені.

Усміхнулась і глянула жутко,
наче я наступив на змію…
Як похожа оця проститутка
на колишню дружину мою!..

Підвелась і хитається… п’яна…
Йде до мене: “Забудь і прости…”
А в лице аромат “Льорігана”
і печальної пудри “Коті”…

Знову маєм і ласкою віє…
Ти для мене і сонце, і спів…
Хочу крикнуть: “Проклята повіє!..” –
а кажу: “Я забув і простив…”

Хочу крикнуть услід їй так дико:
“Я не можу без тебе… вернись!..”
Та слова заглушає музика,
і не буде уже, як колись.

Знаю я, ти давно на уклоні…
Ще тоді, як зі мною була,
ти другим віддавала долоні
і розпусту таємну пила…

Був самотній… За вікнами клени…
До нагана стреміла рука…
Ти приходила пізно до мене,
вся червона, противна, слизька…

Дні пливли, похоронні, як дзвони,
ночі йшли, як ножі, як огні…
Раз знайшов я твої панталони,
передерті, засохлі й брудні…

Грай, музико, ридай, моя рано!..
Грай, музико, ти швидше, молю.
Я забуду зрадливу кохану
і з досади гітару куплю.

Плачте, очі, козацькі ви карі!..
В неї бедра і ноги “на ять”.
Хай їй чорт! Краще грать на гітарі
і синочка свого споминать.

Ти жорстока, тупа і нечула,
все в тобі насолода і зло.
Хоч би сина мені повернула,
може б, краще без тебе було.

Де ви, ніжки, смугляві, маленькі,
і до мене восторжений крик!..
Він не зна, що повією ненька
і що татко його більшовик.

Синку мій, кароокий синочку,
в парку більше не бігати нам.
Над любов’ю поставив я точку,
чи ж поставлю її над життям?!.

О почуй мої голос і кроки
і згадай паперову зорю!..
Я горів на фронтах огнеоких,
а тепер на коханні горю.

Хтось сміється в пенсне: “На коханні?!.”
Ах, кохання, така ширина!..
В ньому жінка, і син, і повстання,
і Вкраїна, моя сторона!..

В ньому все!.. Революціє-зоре!..
Я ж людина, не криці шматок.
Маю право на власне я горе
і на слово інтимне “синок”?..

Чи не маю?.. Як ні, то з такими,
як оцей, що сміється в пенсні,
що жиється думками чужими,
не єдина дорога мені!

О печале моя неозора
і електрики зоряне гей,
Революції зрушим ми гори
для кохання, жінок і дітей.

Ти пробач за образу, мій любий!
Знаю я, ти не криці шматок.
Ти ж цілуєш закохані губи
і у тебе є жінка й синок?!

Хай сміються чужі й нечулі,
треба так, наша доля така.
Ми ж зросли в Революції гулі,
в тебе й мене в мозолях рука,

в нас єдині і серце, і кроки
і з колиски дорога одна!
Прийде критик якийсь пенсноокий,
мою душу розкраде до дна…

Він надіне на ніс мікроскопи,
телескопи на серце своє,
та нічого не знайде до гроба…
він же критик!?. мовчать не теє?!.

Ну й почне фарисейство розводить
і моралі нудненькі читать…
А навколо сміються заводи
і лунає молитва “на мать”.

1927


В РЕСТОРАНІ - СОСЮРА ВОЛОДИМИР

В РЕСТОРАНІ - СОСЮРА ВОЛОДИМИР