Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ЖАГА

Як сарна, бігла за кущі
І помахом руки манила.
І я догнав її мерщій,
Я шепотів бентежно: “Мила…”

Давила в горлі хрипота,
Пашіли щоки полум’яне.
Якась незнана вагота
Нутро виповнювала п’яно.

Немов затятий – я не брав
Того, що так жадалось брати.
Лиш коси гладив серед трав,
Що красувалися, як шати.

II. (Тріолет)

Сердито устонька стулила
І рве задумливо спориш.
“Чому нахмурилась, мовчиш,
Сердито устонька стулила?

Ну, годі, годі вже. Облиш!
Невже ця мить тобі немила?”
Сердито устонька стулила
І рве задумливо спориш.

III. (Рондель)

“Люблю, як бджілка – цвіт калини,
Як біла хмарка – дно ріки!” – Сказала.
Й змовк я, говіркий,
Навкруг поглянув на долини

І зрозумів широкошіинний
Той голос, любий і дзвінкий:
“Люблю, як бджілка – цвіт калини,
Як біла хмарка – дно ріки!”
Десь гучно рід перепелиний
Балкам розказував казки,
А тут уста – як пелюстки:
“О, мій коханий, мій єдиний,
Люблю, як бджілка – цвіт калини!”

IV

І рожеве туге коліно
Зір пожадливо спостеріг. (Із вилученого)

Надвечір повертались. Тихо йшла,
Немов слаба. Хоч квола, та щаслива,
Неначе в полі материнки цвіт,
Підбитий буйним грозянистим градом,
Але оживлений рясним дощем.
Пірнало. сонце в сосникові хвилі,
Яснішав місяць. На лунавий шлях
Удвох ми вийшли і чомусь мовчали.
Шукав я слів, щоб тишу знемогти,
І не знаходив, я такого слова.
Для сміливости глянув я назад
І там побачив: сяєвом палали
Високих сосон мідні стовбури –
Немов із мармуру ставні колони
Побіля входу у Венерин храм.

Цусмарсгавзен, 1945

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


ЖАГА - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)