Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“Яре мій! – вона сказала. Спалахнула в нього кров…” (Газель)

“Яре мій!” – вона сказала. Спалахнула в нього кров:
Він узнав, пишнотмовний, Яр – по-перському
любов.
“Кипарисе мій! Чекала я на тебе до зорі.
Чом, як ніч усе приспала, ти до мене не прийшов?”
“О Лейлі троянднощока! Перламутрами зубів,
Наче місяць ізвисока, осліпляєш очі знов.
Волоока, в шаль повита, погамуй свій буйний жар,
Що – як сонце повні літа – спопелити все готов”.
“Яре мій!” – вона зітхала, і росився шовк повік.
Навкруги луна співала з олеандрових дібров.
“Яре мій!” – самшит високий обіймала світла рань,
Розливаючи потоки на смарагдів корогов.
Та, неспраглий пригорнути, німувавши зберігав
Неподатний Яр Славутич непокраяну любов.

Тегран, 8 листопада 1968 р.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,50 out of 5)


“Яре мій! – вона сказала. Спалахнула в нього кров…” (Газель) - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)