Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Я вже ніколи довіку тебе не побачу…”

Я вже ніколи довіку тебе не побачу,
Земле моя. Не почую гучного Дніпра.
Не обійму запорозьку Хортицю козачу,
Впавши на збиті коліна – мандрівна мара!

Предківський Жуків чекає в журбі на Покутті;
Правнука ждуть, виглядають полтавські Жуки;
Кличе дідизна в херсонські степи незабуті –
Вітер, гойдаючи ниви, ридає з луки.

Земле моя, що стелила барвінок під ноги,
Пальці дитячі голубила після дощу,
Явою стань на чужинні безмежні дороги
І вкороти навісного – для серця – плачу.

Довго шукав я у мандрах подоби твоєї,
Краплі снажної щедроти, краси, ясноти.
Рідна, єдина, в мережаній простій киреї,
Другої в світі такої ніде не знайти!

1973

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

“Я вже ніколи довіку тебе не побачу…” - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)