Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ТУГА

Не чути зозуль, нема й солов’я,
Якими дзвеніла юність моя.

Ні дуба, ні клена… Лише землі
Вклоняються лячно вбогі паплі:

Тремтять на вітрах, і в тиші тремтять,
Готові лягти під подув розп’ять.

Яка самота! До яру піду, –
Калина стоїть, немов на меду,

І жаром червоним кличе мене,
Шепоче: “Кріпися! Туга мине…”

О рідна відрадо! Я грона рву –
Вмиваю слізьми червінь степову,

Баную в душі, до серця тулю
І в Бога благаю, повний жалю:

“Дай ще раз почути Небилів мій –
Зозуль, солов’їв і бджолиний рій!”

Червона калина стала й мені
Снагою життя в чужій чужині.

Стар, 1961. На могилі І. Пилипова

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 5,00 out of 5)

ТУГА - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)