Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



СІЧКИ

І батько й син самопосвятно стали
Супроти лютої потали –
Нескорені Січки!
І їх повів, неначе на Голготу,
На довгу й каторжну скорботу,
Опричинник негнучкий.

І батько й син, потрапивши у табір,
Затято знов долають напір –
Нескорені Січки!
А їхній поклик гідно в Україні,
Москвою вчиненій руїні,
Веде двобій рвучкий.

“Допоки будуть хижі московити
Вбивати нас і дух в’язнити?
Де ж ви, січовики?!” –
Ген-ген від Прящева, Берестя, Львова
Лунає голос до Ростова.
Нескорені Січки!

О батьку й сину, предостойні слави!
Відвага вашої постави
Позначує віки.
І будуть люди пам’ятати
(І трепетати супостати),
Коли виходили на волі чати
Нескорені Січки!

1982


СІЧКИ - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)