Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

РОЗРИТА ВИННИЦЯ

І
Плачуть розкопані ями,
Стогне розтовчений парк.
Вітер гуде від нестями
В ромби потрощених арк.

Вишиту сина сорочку
Мати впізнала в кістках,
Батька оплакують дочки, –
Зводиться нації прах.

Світе, захланий на клапті,
Де твоя правда лунка?
Чув ти, як суздальські лапті
В парку вели трепака.

Бачив, як тут за дубами,
З осени ген до весни,
Мертвими бились лобами
В рів України сини.

Знай же, з-під цього помосту
Вийдуть в освячений бій
Сонми когорт голоскуту –
Кована з криці та кости
Мста в правоті бойовій.

ІІ
Дощ полоще площу,
Плющить по дощках.
Від людського рощу
Йде смертельний пах.

Тут гарчав допізна
Псковський кулемет,
Спрагнений залізно
Гнати в тьму тенет.

З довгої дороги
Клали їх у ряд:
Голови на ноги –
Ніби на парад.

Боже, стільки тисяч
Тут лягло від куль!
Знає в небі місяць,
Лічить зойк зозуль.

ІІІ
Стугонить танцювальний майданчик
На все місто хмільне, мов корчма;
Ніби з винниць, кружляє стаканчик –
І, б’ючи об халяви, разаньчик
Ріже сцену в танку недарма:

Завершив на світанку работу,
Сто разів над ровами помлів…
Скільки відер московського поту,
Со причастием, даже в субботу,
Він пролив для затятих “хохлів”!

Той танцюй, утанцьовуй могилу,
Веселися, лихая душа!
Напускай ошуканського пилу,
“Добровільно” – ніколи “насилу”,
Эх ты, жисть! Хороша, хороша!

Веремія… Клекоче кумисець…
Крутить лико зухвальсьтво своє.
Тільки кров’ю наповнений місяць,
Вірний свідок, старий літописець,
Із-за обрію гнівно встає.


РОЗРИТА ВИННИЦЯ - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)