Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ОГИР

Скорбота шалена
Степи облягла.
Звисають стремена
З-під блиску сідла.
Де ж вершник? Немає!
Лиш огир ірже,
Колує, гасає…
Нещастя невже?
Високі вігвами
Пірнули у даль.
Веслує степами
Незборений жаль:
Бурхає пожежа,
І огир ірже.
Заобрійна стежа
Побита невже?
І чвалом неситим –
До племена Крі:
Карає копитом
Вігвами старі.
Де ж вершник? Немає!
І огир на все
Погрози метає
І жахіт несе…
Підходить зі списом
Смаглявий юнак
І цілиться низом
Під груди – навзнак!
Хитнулися гори,
І кров – як стріла…
Хвала непокорі,
Відомсті хвала!

1965


ОГИР - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)