Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові





“Моє чоло дві зморшки перетнули…”

Моє чоло дві зморшки перетнули –
І вже здалось мені, що я старий,
Що спочиваю під гіллям розлогим,
А надовкола бігають онуки.
Геть зашарілися. Палають сміхом.
Рум’янці грають на щоках пухнатих.
В дівчаток лунко лопотять спіднички.
Штанці у хлопців шамотять шурхітно.
Та ось вони стомилися: “Дідуню!
А розкажіть нам казку. Та цікаву.
А ми принесемо тоді напитись
Води джерельної ген-ген із лугу”.
І я старечу пам’ять напинаю,
І я кажу їм казку чи билицю,
Що, може, в ній колись і я проходив,
Та це давно було, що й не згадати.
“Було давно це. Років не злічити.
В однім великім і безладнім царстві
Земля багата калачі родила
По сім разів на тиждень.
Добрі люди Ті врожаї збирати не встигали,
Хоч як старалися вони і з сили,
Знеможені вагою, вибивались.
І падали ті люди, як бадилля,
Як будяки під гострою косою,
Бо змій гримучий, із Кавказу родом,
Їм не давав ні їсти, ані пити.
Одного разу, як терпець ввірвався,
Повстали люди – змія закололи,
Гніздо трикляте потовкли, мов клоччя,
А змієнят на шмаття порубали.
І зажили ті люди, мов у казці,
Дзвінких пісень уволю заспівали.
І мед-вино тепера п’ють по святах
Ще й калачем закушують пахучим”.
Всміхнулись діти й вихором побігли,
Щоб принести джерельного напою,
А я ще довго снив… Та рано снити
У двадцять п’ять про старість.

1940-1943

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,00 out of 5)

“Моє чоло дві зморшки перетнули…” - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)
«