Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



МЕЛЬНИК



І
Як повна п’явка, присмокталась
Москва до Київської Руси
І тягне кров, і чинить галас,
Веде грабіж, арешти й труси –
Покрасти русичів скарби
Від ницих пасинків доби!

Навкруг Ляшки, Щербицькі й Скаби,
Неволі вивірені слуги;
Як на могилі скитські баби,
Сидять, вітаючи наруги:
На свій шрамований нарід
Наводять зграї лих і бід.

Ніхто не йде розбити диби.
Ніхто не стане в обороні
Синів, що – наче смолоскипи –
Палають, мучені в полоні,
Щоб наших предків добру честь
Відстояти від злих нашесть.

Сидіть, обдурені, продажні!
Ачей сильнішає вогниво,
Що в гідній битві, рукопашній,
Неволю тне сміливо й живо.
Сидіть, владичні! В судний час
Зметуть і ворога, і вас.

ІІ
(Перед самогубством)
Війнуло знову буйними завоями
На правітчизну знищену мою.
І знадовкола ринули розбоями
Грабівники, знавісені в бою.

Встає Батий у серці, злом налитому,
Реве розбій у суздальській крові.
Лукавий Кремль, помстившися на вбитому,
Кує живим кайдани вікові.

Куди ж тепер? Новими чингісханами
Тече на південь збурена орда:
Вкриває нації гнійними ранами,
Що аж ятриться підступів жада.

Маліє дух мій. Здушений обмовами,
Я слабну ввесь. Обліг мене відчай.
Прощай, народе, скований оковами,
І смерть мою прости. Москву карай!

1982-83



МЕЛЬНИК - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)