Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







М. КАМЕНЮКОВІ

І
Підняв прапредок доморобну пращу –
І вмить на обрів ринув каменюк!
Із хащ Поділля – з виспівом шаблюк –
Обороняти землю непропащу.

На хижий Схід – за спалену Таращу!
За люті кривди! За тортури мук!
Метнувсь Дажбожичів прудкий онук:
“Не зганьбимо судьбу животворящу!”

Коли ж верталися подоляки,
Відбивши гнівно степові навали,
Співали в небі жайвори й чайки.

І братани, радіючи, прозвали
Каменюком того, хто хутко встиг
Покласти ворога – немов Архистратиг.

ІІ
Коли дубиння валувало хиже,
А ниці дузі наклепи вели,
Ти став на прю, немов з Дніпра вали,
І захистив мене, Архистратиже.

Ще виє вовком Дузь, Дубина лиже
Березокорі драні постоли
Зухвалим зайдам, що в олжу влили
Гидкого дьогтю – і шмарують лижі.

Та вже всміхнувся “Обрій” з висоти
“Літ України”, “Києва” й “Світлиці” –
І звівся “Всесвіт” у яркі світи.

На всіх стежках – до рідної Столиці –
Багато рясту я в житті стоптав,
Та не піддався підступам облав.

Винниця, 1990.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,67 out of 5)


М. КАМЕНЮКОВІ - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)