Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






КОНЧИНА КІМЕРІЙЦІВ

(За мітом)

Ржуть тарпани у нестямі шаленій,
Чуючи ніздрями битву близьку:
З бурого сходу, як дикі олені,
Скити в нестримному ринуть скоку.

Скити летять, як шуліки, степами,
Доли волають, звірота втіка.
Хвилі розгойдує, гонить валами
Яр-Бористен, кімерійська ріка.

Ржуть тарпани, закусивши вудильця;
Котить дудоні талуючий грім.
Чом посмутились, кобилодоїльці,
Кімри сумирні на тирлі старім?

Кличуть царі, відкриваючи раду:
“Стрінемо скитів чи борзо втечем?..”
“Годі! – зівсюди,- рушаймо в Гелладу!
Жони тяжким вибухають плачем.

“Смерди невірні! – царі їм.- Не підем
Вік доживати в чужинній імлі,
Не піддамось нерозгаданим бідам –
Смерти жадаєм на рідній землі!”

Журно оглянули вибалки сині
Горді царі й повернули убік,
Перекололись мечами в долині –
Землю обнявши, поснули навік.

Символе древній! Царів-кімерійців
Честю ввінчав – найславніший клейнод.
Смерди ж погинули в рабстві сирійців,
Канули в безвість.
Наука незгод!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,33 out of 5)

КОНЧИНА КІМЕРІЙЦІВ - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)