Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



КАНДИБА



Доба хворобами росла
І парувала чвар і злобу.
Лукавства колоту і зла
Плебейську бурили утробу.

На правду – кривда, лжа – на честь,
На батька – син, дочка – на матір!
Народам – пагуба нашесть,
Державам – брану смертний ятір.

“Хто стяги волі поведе, –
Питали барди, – на кормигу?!
Невже між нас ніхто й ніде
Не бравсь творити права книгу?”

І він піднявся – не один! –
Кличам навспіт Іван Кандиба,
Немов устала понад клин
Туга й снажна цілинна скиба.

Дзвенить новий універсал,
Кремлівську краючи халепу.
І правдоносний волі шквал
Гуде з тюремного заклепу.

1981



КАНДИБА - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)