Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ГУРІВСЬКИЙ ЛІС

І
Гурівський ліс, оазо
Серед херсонських степів!
Ріс я з тобою разом,
Слухав закличний спів.

Звідав шулічині гнізда,
Лігва, таємність колод…
Вдача зросла вогниста
Між мандрівних пригод.

Гурівський лісе гіллястий!
Скраю, в родинних гробках,
Оберігай від напасти
Предків козацький прах;

Дідову рідну могилу
Міцно корінням обвий,
Від чебрецевого схилу
Терен жени лихий.

Пам’ять прадавнього роду
Хай перегойдує гай.
Гурівський лісе, з походу
– Волю в нову господу –
Внуків моїх вітай!

ІІ
Кремезний дубе! З тихого узлісся
Чи ти ще й досі радісно шумиш?
Чи шуляки тебе не відреклися,
По каченят літаючи в комиш?

Широкоплечий, лицарський, відвічний,
Ти пив потугу степових криниць.
Чи на корі зберігся меч двосічний,
Гербовий щит і юний підпис Гриць?

Писали сестри, що в посохлих кронах
Стоїш – як хрест на гробі козаків,
А надовкола з жолудів патронних
Стріляє пруття молодих дубків.

Та й скільки ж їх, розмаяних, веселих!
Не полічити кучерів-голів.
Радіє неба синьобровий келих,
Шумить із надрів золото полів.

І рідний, спалений Москвою, хутір,
Що потонув у дикім бур’яні,
Немов готується зустріти гутір
Дідів і внуків по страшній війні.

ІІІ
Верби, захмелено-теплі,
Ставе задумливий мій!
Там я на виспі, на греблі
Нищив отруйних змій.

Підперезавшись під руки,
Ними лякав дітлахів.
Гнались у нори гадюки
Від степових судів.

Гурівський лісе, твердине
Волі, повстанських хуртеч!
Лоно глибоке, гостинне
Кликало шаблю й меч.

Знали денікинські орди
Кулі нових куренів;
Бився петлюрівець гордий
Проти комун, махнів.

Стій же, оазо прекрасна,
Мужня, могутня – як лев!
Хай палахкоче й не гасне
Майво твоїх дерев!

1983

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)


ГУРІВСЬКИЙ ЛІС - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)