Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ГОРБАЧОВІЯДА

1
Останній цвях у Партії труну
Забив назавжди молот Горбачова.
Не буде більш вождів! Перебудова
По них священну повела війну.

Бо це ж вони в епоху не одну
Рубали й сікли чесний люд, як дрова.
І недозрілих націй недомова
З розпуки мерла в пору весняну.

Чого ж ви лаєте його? Радійте!
Борцям поміг модерний президент.
Маєстатично тріюмфуйте, мрійте!

По всіх містах поставте монумент
І підпишіть “Убивця вбив убивцю”.
Хвались, перебудований сміливцю!

Київ, 1990

2
Чи не промовить українська кров
У Горбачова, мудрого (?) Михайла,
Який кінцем притупленого кайла
Народовбивчу мафію зборов?

Із планів Кремлю здер олжі покров
Хоробрий (?) син кубанця, недрімайла.
Увійде в вічність у вінку світайла?
Повергне в тьму на Окциденту зов?

Славена будь, побідо Валенрода!
Тобі лунає можновладна ода,
Бо Дранг нах Зюден ти перемогла.

Але, обравши путь ясну (?), кремінну,
Чи спинить лет кубанського орла (?)
Руйнівний марш Москви на Україну?

Херсон, 1990.

3
Коли прикладами Литву вбивали,
Тоді ще спав союзний президент.
Гай-гай! Про цей навмисний інцидент
Його звістили пізно (?) генерали.

Кремлівський клин кривавої навали
Живих розчавив танками у мент
І наглим штурмом ошалів ущент,
Аби свободи литвини й не ждали.

Хитнулась, Вільносе, твоя хода.
Та ще бідніші латиші й естонці,
Яких бере беретова орда.

Блищать лопатки, як отруйний стронцій, –
І красить кров грузинів і вірмен
Запраглий визволу з кайдан терен.

Едмонтон, 11 січня 1991 р.

4
МАТИ МОВИТЬ
“Будь проклятий той день і та година,
Коли тебе на світ я привела!
Хай хижий ад розімкнеться дотла –
Поглине прах твій виру пекловина!

Нехай кубанський долів каменина
Тебе розчавить – і довічна мла
Твоїм ім’ям лякатиме з дупла,
Як прірва з гір жахає осетина.

Меткий намовнику! Віддавна ти
Один на одного цькував народи,
Аби до влади в хитрощах дійти.

Убивцю Партії, вождям на подив,
Запроданцю Вкраїни, викрутас,
Будь проклятий і ти й твій смертний час!”

На Кубані, 1991.

5
СИН ПРИЗНАЄТЬСЯ
“Я так ненавидів життя юначе!
Кочовики з кремлівської орди
Народам стільки завдали біди,
Що люд обвішавсь торбами найпаче.

О скільки вдів, дітей у горі плаче!
В труді без хліба, в спразі без води
На Соловки, у Потьму, в Агадир
Плелось мільйонами синов’я зряче.

Тоді мені з’явився Валенрод –
І я піднявся проти комзаброд,
Але… запраглося царем побути.

І я програв – тепер хоч сядь і плач.
Така недоля! Єльцином погнутий,
Нетяга я в житті, в політиці партач”.

Київ, 1992

6
ЕПІЛОГ
“Невже впокоїлась війна холодна? –
Питали з дива Буш, Марлуні, Коль. –
Державу зла, що перлась між тополь,
Наспіла зопалу пора голодна?

Чи та орда, жахна, антинародна,
Не буде братись більше до сваволь?”
Та ба! Ще й досі з прип’ятських роздоль
Гряде Чорнобилю мара тетродна.

У поті втративши СРСР,
Махляр, підбурювач державних сфер,
На етночастки Україну ділить.

Минальний жмикруте! З твоїх когорт,
Що ти наслав, ніхто вже не осмілить
Людей на вбивства кидатись, як хорт.

Едмонтон, 10 серпня 1992 р.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,67 out of 5)


ГОРБАЧОВІЯДА - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)