ЕПІЛОГ (Із книжки “Розстріляна муза”)
Рясних вінків не клали вам,
Жалоби в сурми не сурмили.
Не знати жонам і синам,
Де ваші сховано могили.
Чи в дикім пралісі гниють
Співних батьків шляхетні кості,
Чи їхній попіл дальню путь
Колує в синій високості.
Хто знає? Їхній зваглий дух
Не захитався перед катом,
Чи в колі нашептів заглух
І впав негідним і проклятим.
Прости їм, Боже, як вони
Неправду чесними устами
Рекли в обладі сатани,
Що їх терпінь послабив тами,
Але блаженний, вічний рай
Пошли тому, хто стрів затято
Льохів тортури, темні вкрай,
І йшов під кулю, як на свято,
Тому, хто гордий маєстат
Своєї власної погорди
Нехибко склав, – і бліднув кат,
Лункі вчуваючи акорди –
Слова, що мислей і чуття
Коштовну, ковану окрасу
Несли над урвищами часу.
О, душ могутні владарі!
Гряде пропам’ятна заплата.
В обнятій радістю порі,
Коли сестра віднайде брата,
Коли батьки зберуть синів,
Коли людьми назвуться люди,
Висока слава щасних днів
Про вас ніколи не забуде!
1952
(1 votes, average: 5,00 out of 5)