БУНТ
Чорне море, сатанинське море!
Бурунить, розбурене, суворе, –
Не знайти, де сонце, де причал.
Тільки чайка білу бризку боре,
Тільки він, як сивий адмірал,
Оглядає збутнявілий вал.
Виє море, дике і бездонне.
Надовкола – хвилі чи скирти?
Гасне радість і надія тоне,
І не знати, як перепливти,
Як із тебе вирватись, полоне,
До Одеси – крайньої мети.
“Баста, хлопці! Хай самого носить!
Гада – в воду! І назад – у порт.
Чуєш? Вирячив баньки, як чорт.
Зупиняй, кажу! Проклятий! Досить!
Ще свинцю душа твоя попросить,
Як гунеш за корабельний борт”.
“Що нам, – другий, – що нам з того дива,
Що над морем б’ється бунтівливо
Жовто-синій… Ми ж не без ума.
Зупиняй, кажу! Вже ліпше – нива,
Хліб-окраєць, ніж така тюрма.
Співчуття ніякого нема!”
“Годі! – третій зморено чалапа, –
Досить, хлопці! Повертай стерно!
Що? Залізом прикипіла лапа?
Спробуй не послухати! Все ‘дно,
Як учора ситого кацапа,
Осетрам попудимо на дно”.
“Рідне братерство! Ви ж мене обрали,
Шанували, наче адмірала…” –
І вказівця лучив на курок.
Гей, ти, куле! Тонко проспівала,
Як чаїний голос-голосок,
І вп’ялася першому в висок.
Віща куля… Чорноморське браття
Загуло, роздмухане багаття,
Розтеклося – мов гроза пройшла.
Пінить море хвиль вихрасте шмаття,
І збунтованих морців тіла
Покриває збунтявіла мла.
“Вірне братство! Українська доля –
Не сліпців над лірами виття,
Не в саду хатина коло поля;
Наша доля – збурене биття:
Шлях до моря, де витає воля,
Шлях – у світ, де славне майбуття”.
І, валам розкраюючи гриви,
До Одеси – крайньої мети –
Владно пробиваються, щасливі,
Бурунами здружені брати,
Що на море проміняли ниви
І на шторми – затишні хати.
1947
(3 votes, average: 4,33 out of 5)