Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

ПОХВАЛА ВАЛЕРІЮ МАКСІМУ

З латинської мови переклав А. О. Содомора

Якщо бажаєш, хто б ти не був, сягнуть
Похвал найвищих, благ найжаданіших
І грізній підступами долі
Й смерті жахливій у вічі глянуть, –

Служи щоденно милій наставниці –
Святій Чесноті, тільки до неї слід
Невтомно йти – мужі великі
Вчать, – лиш її над усе цінити.

Чий корінь, кажуть, надто гіркий на смак,
Шорсткий – на дотик, ніжні гілки зате
Рясніють пишними, смачними,
Наче той мед золотий, плодами.

Діянь великих прагне Чеснота ця
Й трудів незмірних; чи ж не тому вона,
Єдина, вказує до щастя
Справжнього й святості шлях достойним.

Тому ледащо, нелюд, напасник той,
Блудник, зухвалець підлий, зіпсутий геть
І злом отруєний, душею
Темний – її б не пізнав ніколи.

Та ти без труду прикрого, вір мені,
Її пізнаєш і осягнеш її,
Якщо, ступаючи до неї,
Ти збереш непохитну волю.

Усе ж бо на світі робить легким вона.
Хай сум, хай радість, що сколихнуть її,
Здолало б, духом спокійну
Навіть в годину тяжкої скрути її?

Початок, може, здатися трудним тобі,
Одначе трудність – не у початку тім:
Це ти, що хиб ще не позбувся,
Хибну про нього уяву маєш.

Як той, хто ситий аж до переситу,
Кому нудотно, скільки б до страв своїх
Не сипав солі, звик лудити
Ніжним вином піднебіння в’яле.

Так само й з тими, в’їдлива хіть кому
Під самим серцем чорне гніздо звила:
Чесноту годі їм пізнати,
Як не зціляли б душі своєї.

Тебе ж прошу я, поки ще розум твій
Гнучкий та свіжий, поки душа твоя,
Мов промінь, чиста – тій хворобі
Опір чини, не ріднися з блудом.

А я стежку певну й пряму до тебе
Скерую нині, й не манівцем кружним,
А навпрост, ясною тропою,
Вір мені, ти до Чесноти вийдеш:

Валерій Максім – ось джерело твоє,
Тому й подам я зміст його книг тобі:
В них славить він мужів діяння
Й вислови їхні, на диво влучні.

В єдине ціле зводить майстерно він
Погане й добре, так і повчає нас
На різних прикладах, до чого
Йти, а чого – уникати маєм.

Коли волієш, отже, верхи дерев,
А не коріння, й хочеш плоди рясні,
Нектарні радісно зривати
Ген аж із тих щонайвищих гілок,

Йому довірся, тільки за ним прямуй,
Рівняйсь на нього, часто до рук бери
Його писання: їх бо пильно
Вивірив час, непідкупний цензор.


ПОХВАЛА ВАЛЕРІЮ МАКСІМУ - РУСИН ПАВЛО З КРОСНА