Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“Тріпоче сокіл, сріблом потемнілим…”

Тріпоче сокіл, сріблом потемнілим
Знімаючись у вогку височінь, –
І любо впасти на зелену тінь
Натрудженим і наболілим тілом.

Доми, давно порівняні до скринь,
Людські слова з їх розмахом несмілим…
Дай, серце, волю нетерплячим крилам,
Затріпочи, розвійся і полинь!

А серце так: ти ж той листок єдиний
На гілці всеземної деревини,
Ти ж тільки частка, лінія одна!

Зумій же чуть, як переходять соки
Крізь дерево плодюче та високе,
Спізнай, яка у цілім глибина!

1922

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


“Тріпоче сокіл, сріблом потемнілим…” - РИЛЬСЬКИЙ МАКСИМ