Автор: ПЛУЖНИК ЄВГЕН

Подолано упертість Ізабелли, Довершено змагання многих літ, І от Колумб виводить каравели Здійснити мрію і створити міф. Діб сімдесят пливуть […]

Що менше слів, то висловитись легше. Горни, поете, їх замети цілі! Гасай у колесі своєму, векше… Ах, марний біг! Ах, […]

– Нехай буде воля твоя, Часе мій, На землі натомленій цій! Комашнинка маленька я На твоїй байдужій руці… Ой, упали […]

Притулив до стінки людину, Витяг нагана… Придивляйтесь, дітлахи, з-за тину, – Гра бездоганна! Потім їли яєшню з салом, До синців […]

Суди мене судом своїм суворим, Сучаснику! – Нащадки безсторонні Простять мені і помилки й вагання, І пізній сум, і радість […]

Бо не дозволять мрійникам робити Якихсь купюр історія і дні – Випереджає ранкові огні Світанок тихий, тінями повитий. Але закон […]

Тепер на півночі горять сніги… Стрункі на півночі біжать олені… І, знак північної снаги, Високі заграви студені Сліпучо міняться… Повій […]

Я – як і всі. І штани з полотна… І серце моє наган… Бачив життя до останнього дна Сотнями ран! […]

Для вас, історики майбутні, Наш біль – рядки холодних слів! О, золоті делекі будні Серед родючих вільних нив! Забудь про […]

Косивши дядько на узліссі жито, Об жовтий череп косу зазубив… Кого й за віщо тут було убито, Хто і для […]

Вона зійшла до моря. Хто вона – Навіть самій їй байдуже віднині… …Хіба ж не всі ми – єдності луна […]

…І ось я ляжу, – родючий гній, – На скривавлений переліг… – Благослови єси, часе мій! Навчи мене заповітів своїх! […]

Уночі його вели на розстріл. Хтось тримав ліхтар, мов смолоскип, На неголенім обличчі гострі Волоски… Віддалік, немов цілком байдуже, Офіцер […]

Мовчи! Я знаю. За всіма словами – Холодний смерк, спустошені сади… Це наша пристрасть стала поміж нами, Нас розлучаючи назавсігди! […]

Зустрів кулю за лісом Саме там, де посіяв жито! За яким бісом Стільки було прожито! Прийшла баба, проголосила… Невеличка дірка […]