Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ПОГОНЯ

То не сорочий галас у небі –
на вороних Кончак із Гзаком
слідами Ігоря копитять лунко.

Все причаїлось, наче пропало:
мовчать сороки й гайвороння,
лиш полоз поповзом повзе по тирсі.

Князя на стежку дятли наводять,
а солов’їні рулаки радо
в калинах воленьку вольну віщують…

Ось тоді й каже Гзак Кончакові:
“Коли вже близько гніздечка сокіл,
то хоч соколича його забиймо”.

На що Кончак, мов не почувши,
йому відказує: “Коли вже сокіл
утік на волю, то треба дбати нам,

щоб соколя він не взяв з собою;
сплетімо, хане, путо надійне –
дівчину красную вкиньмо до клітки…”

Відповідає Гзак Кончакові:
“То – добре путо, але я певен,
як соколенку підкинуть дівчину,

то позбиткуєм – ані сокольця,
ані дівиці у нас не буде
ще й повиколюють нам очі птиці

у полі ріднім у Половецькім…”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


ПОГОНЯ - ПІДПАЛИЙ ВОЛОДИМИР