Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові





“Гей, Іване, пора…”

“Гей, Іване, пора
Нам сідлати коня
І збиратись мерщій у дорогу…
Не близенький-бо світ:
Треба їхать за Дніпр,
Помолившись, як водиться, богу.
Не добра добувать,
Не ляхів воювать –
А поїдемо ми по дівчину;
І із Польщі сюди
Ми її без біди
Привеземо до нас, на Вкраїну…
Ще таких я очиць,
Чорних, тьмяних, як ніч,
І не бачив, і бачить не буду;
Що б я був за козак,
Не лихий гайдамак,
Як для себе її не добуду!” –
“Гей, козаче, не їдь!
Не одна – сім та бід
Жде тебе! – він йому відвічає. –
Бач, як кінь твій поник,
Мов в болоті кулик,
І Барбос, наче вовк, завиває;
Та і серце моє
Чує лихо твоє:
Бо воно від чогось все тоскує.
І недурно воно
Ниє тяжко давно:
Ні, воно щось недобре віщує!”

Не потура на се козак
І на коня мерщій сідає,
Сказав: “Прощай!” – й чиркнув він так,
Як вітер по полю літає…
Минув Донець, минув Торець
І степ’ю скаче по Самарі…
В пилі увесь, буцімто в хмарі,
Летить по Польщі, молодець…
Мов вихор той, летить та й дума:
Чи мила жде його, чи ні;
Чи весело живе, чи рюма,
А може, спить давно в землі;
Вік, може, гірко коротає:
Що день пройшов, що ніч пройде –
Вона сього від сліз не знає…
Мене зове, мене все жде!
“Ой, вітру-вітру! Ти бистріш
Лети ж до милої скоріш:
Скажи ти їй, нехай не плаче!
А ти, мій коню, як скоріш
Мене до милої примчиш:
Тобі за те я гарну збрую
В татар добуду золотую!..”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,33 out of 5)

“Гей, Іване, пора…” - ПЕТРЕНКО МИХАЙЛО