Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ТУРЕЦЬКИЙ СТОВП

Димить собі на роздоріжжі
серед віків моє село.
Подільським каменем наріжним
воно в кар’єрах залягло.
Воно вростає у минуле,
у нього пам’ять не сліпа.
Село ще досі не забуло
стрілу турецього стовпа.
На косогорі – там, де школа,
оту стрілу я бачив сам.
Вона погрозливо колола
міцні подільські небеса.
Село моє не знамените,
та вдача горда у села.
Його основа кам’яниста
знести наруги не могла.
Далекий обрій похитнувся
у той світанок дивини,
коли від гніву-землетрусу
звалився ідол цегляний.
Він мав коріння неглибоке:
упав – і наче не було.
З його цеглин червонобоких
світлиці зводило село.
Моє село зеленокриле
стоїть на чатах у степах.
Це те село, яке звалило
стрілу турецього стовпа.


ТУРЕЦЬКИЙ СТОВП - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО