Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ГОЛОС КРОВІ

Я гордий улич, слов’янин,
я звичаї шаную.
У злій зневазі до сивин
нікого не виную.
Я тінню власної вини
стою посеред поля.
І виринають з далини
діди високочолі.
Виходять предки мовчазні –
і голос крові кличе.
Та усміхаються мені
невидимі обличчя.
Стоїть завіса кам’яна
між мною і дідами.
Стоять незнані імена
докірливо між нами.
Лише дорога вікова
мені порошить очі.
Лише трава, лише трава
замислено шепоче.
Стою, дивлюсь на рідний край
і чую клич нетлінний:
далеких предків пам’ятай
до сьомого коліна!
Ти гордий улич, слов’янин,
ти син свойого краю…
Стою у полі сам-один
і серце розриваю.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)


ГОЛОС КРОВІ - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО