Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ПЛАСТОВИЙ КАПЕЛЮХ

Він висить в мене в хаті на стіні,
Широкополий, трошечки прим’ятий,
І ось, здається, нині вже вдесяте
Киває і всміхається мені.

Він оптиміст, яких є мало в світі,
В стоїка такого не знайти.
От і тепер: попробував би ти
Шість місяців так на цвяху чипіти!

Але – близька вже довгожданна путь
По пралісах, по долах і по горах.
Знав дощ, і спека, і роса, і порох,
Від кого, а від нього не втечуть!

На голові, незручно неспокійний,
Він буде озиратись навкруги:
“Ну, й небеса, іде їх берети?
А хмари! А простори вітровійні!

Наплечник – він обвис, немов мертвяк!
А підтягнися, посоромся, брате!
Гедзь пролетів… (мале, але завзяте!)
І що це ноги шкандибають так?”

Увечері ж – о, де узяти мови!
Ліс – чорна прірва. Небо – оксамит.
А ватра, ватра – дивовижний світ,
Золотоцвітний сад казковий!
……………………………………………
Брати, в нас дужий і зухвалий сміх,
Усе пригадане тут – не єдине;
Стежки далекі, сонце й верховини
Ми відшукали у собі самих.

1934

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)


ПЛАСТОВИЙ КАПЕЛЮХ - ОЛЬЖИЧ ОЛЕГ