ГАННІБАЛ В ІТАЛІЇ
Він покотився з опалевих гір,
Важка лавина тіл людських і зброї,
Етрурії і Ляція простір
Роздерта бойових слонів сурмою.
І Требія. І Канна. І ганьба
Двох консулів перед лицем полону.
І кожний раз з Великого Горба
Нервовий марш нового легіону.
І скрута знову. Завтра чи тепер
Кінець, що наближається без стриму?
Здавалося, у попелі умер,
Погас вже гарячковий огник Риму.
Та клали новобранець і едил
На кожний шлях, що він по ньому рушив,
Щити, списи, важке залізо тіл
І крицеві холодні леза – душі.
Він спотикався, ранився об них,
І кров гаряча, як піски пустелі,
На горду землю в корчах кам’янимх
Прорвалася, мов струмені веселі.
Тоді стара вовчиця язиком
Прибігла облизати чорний камінь.
Постояла, оглянулась кругом
І назирці побігла за полками.
*
Ось раптом похід скоршає помалий,
Зітхають груди, попускають жили,
Це наші легіони, Ганнібале,
Незримі Альпи ззаду залишили!
Спадає схил нестримано і круто.
Не місце ласці і не місце скарзі!
І б’є холодний град жорстоко-люто
Сріблом і міддю плодоносний Тарзіс.
Важкі триреми – ворога потала,
Міцні борти, просмолені вітрила, –
Як кволо ви в блакиті потопали,
Як чадно серед темряви горіли!
Як кидалась ти на списи, на луки,
Пунійська Львице, яросте Ваала!
Від буряного гніву до розлуки –
І від розлуки до нового шала.
Хай Мардука огонь палає досі –
Розслаблені розкошами коліна.
Жіночі персні і туге волосся
Тебе вже не врятують, Картагіно!
Далеке місто на узгір’ях синіх,
Де линуть хмари і вітри північні, –
Тебе приносить жервою пустині
І здобуває нагороду – Вічність.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)