Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ЗИМА

Мете зима! Сніжком тривалим
Поля засипала, степи,
Укрила землю білим покривалом, –
Спи, земле, люлі-люлі, спи!

І сплять в пухкім снігу посіви,
Ліси заметені, сади…
Хай сплять. Нехай їм сняться сни красиві…
Синичко, цить, не розбуди!

Мовчить синичок зграйка тиха,
Червоногруді снігурі,
Лише ворона – баба-бабариха –
“Кра, кра!” – сніг наклика вгорі.

Появиться крізь хмари сонце:
“Спиш, земле?”
“Сплю”.
“Ну спи, ну спи…” –
Всміхнеться крізь відчинене віконце,
Сипне лапатої крупи…

Байдуже гляне в даль заснулу –
Аби відмітитись лишень,
Аби не записалося прогулу,
Аби лічився трудодень!

Мороз скував ставки в артілі.
– Де ж прати? – лаються баби.
Лежать замети, як верблюди білі,
Свої ворушачи горби.

У балці – сніг, а поле – голе!
Спи, земле, спи!
Не спить село:
Всі дні вивозять з балки сніг на поле,
Щоб більш вологи там було!

Спи, земле, спи!..
Не сплять лиш люди:
У полі ставляться щити,
Снігозатримання провадять всюди, –
Мети, хурделице, крути!

Й мете метіль, немов по просьбі,
Жбурляє сніг у дві руки.
– Це добре! – всі радіють у колгоспі.
Не раді тільки двірники:

– Навіщо він? Однак зчищати… –
Колгоспи просять: – Ще коли б! –
Качають бабу снігову дівчата:
– Як буде сніг, то буде й хліб!

Мете зима! Сніжком тривалим
Поля засипала, степи,
Всю землю вкрила білим покривалом, –
Спи, земле, люлі-люлі, спи!

І спить земля…
І тільки трієр
Та біля плуга ковалі
Нагадують усім: весна – не мрія,
Її чекають у селі!

Ірпінь, січень 1954


ЗИМА - НЕХОДА ІВАН ІВАНОВИЧ