ГОРЬКИЙ У МАНУЙЛІВЦІ (1897 і 1900 роки)
І. Вогник уночі
Про нього згадують і досі
У кожній хаті за столом
Колгоспники сивоволосі
В селі Мануйлівці над Пслом.
В косоворотці полотянній,
Високий, у очах – блакить,
З’явився він у день весняний
На Україні в нас пожить.
Пожить на Пслі. Тяжка хвороба –
Туберкульоз – легені їсть…
Питався він: – Що за особа? –
І думав: “Підозрілий гість”.
Які у місяця тут справи гарні –
І луг, і річка чарівна…
Він поселився при лікарні.
На вигін з хати – два вікна.
По хатах – видно – гнізда всюди –
Лелеки в гніздах тих живуть!
І – видно, як на працю люди
У економію ідуть…
Сидів – писав… Багато встиг він,
Всі дні з-за столу не вставав…
А у неділю йшов не вигін,
На оксамитну зелень трав.
Народу тут, немов на сходці, –
Завжди компанія була…
У вишитій косоворотці
Стоїть на вигоні села.
Хай хмари йдуть, дощем набряклі, –
Не міг він жити без людей!
Любив було гуляти в скраклі…
І піп у Піски в тьмі ночей
Сточив уряднику доноса:
“…А ще повідомляєм ми,
Письменник Горький… ходить босий,
З простими водяться людьми…”
“…З селянами у полі косить,
У кузні в коваля бува”, –
Урядник з Пісок вже доносить
В Полтаву кляузні слова…
Спить зморене село. Десь човга
Дід-сторож… Десь кричать сичі…
Лише в вікні – на вигін – довго
Палає вогник уночі.
Дружина спить. В глибокій тиші
Буркоче мрійно Псьол-ріка…
Про ярмарок у Голтві пише
Невтомна Горького рука.
Чуприну, що спада, русяву
Він одкидає раз у раз…
А з Петербурга у Полтаву,
З Полтави в Піски йде наказа…
Із департаменту – не звідкись:
Урядникові з Пісок вмить
В Мануйлівку переселитись,
За Горьким нагляд встановить!
ІІ. Як сокіл – жить!
Вдень – тиха вулиця Лелеча,
Лиш праних гупа на ставку…
І враз – гарба, в гарбі – малеча,
Дитячу пісню чуть дзвінку…
Що сталось? Це перед обідом,
Дітей набравши у гарбу,
Купатись з ними Горький їде
На луг, у далеч голубу –
На берег Псла! В обідню пору
Вода там тепла і пісок…
Пірнають в купіль у прозору…
Між них – Максим, його синок.
Всім бубликів виймає в’язку,
А потім десь у холодку
Гукають діти: – Казку! Казку!
Скажіть нам казку!
– А яку?
– Про Сокола!
– Про те, як Сокіл
Літав у небо голубе…
Шумлять над Пслом ліси високі,
І кожен уявляв себе
Відважним Соколом у небі,
Лиш очі мрійливо примруж…
І хтось говорить, мов до себе:
– Як Сокіл – жаль, а не як Вуж…
ІІІ. Читає “Кобзаря” селянам
Не раз, бувало, у неділю,
А то й у будень, як коли,
Сідали в човен і за милю
Пливли собі по Пслу, пливли…
Куліш варили на привалі,
Ловили рибу…
Так весь день
Пливли, “Дубинушку” співали,
Він – українських вчив пісень.
Він був веселий в час дозвілля,
Компанію мав немалу…
От якось – теж була неділя –
Пристали човном десь по Пслу.
Зійшов на берег гурт селянський,
Зійшов і Горький, книгу ніс.
– А чий це ліс? – спитався.
– Панський.
– Народний скоро буде ліс!
За Броварською за горою
Заходив день. На килим трав
Усілись. Горький під сосною
Уголос “Кобзаря” читав.
Читав поему “Сон”. І очі
Світилсь гнівом у селян:
– Народ в неволі жить не хоче!
– Коли ж розвіється туман?
– Як панський ліс народним стане…
Вертались пізно у село.
Все небо – буряно-багряне,
На бурю сонце, знать, зайшло!
Ввік не забуть маївку цюю
І Буревісника лице:
– Так, той хазяїн, хто працює,
Запам’ятайте, друзі, це!..
В робочі дні всі люди в полі.
Працює й Горький – пише він
“Мещане”. П’єса йде поволі,
Багато потребує змін.
Це – перша п’єса. П’єса вдасться!
…………………………………………..
Ще довго будуть в боротьбі
Шукати люди шлях до щастя…
Сімнадцять літ ще йти тобі,
Народе мій, і крок по кроці
Перемагати у борні,
Щоб у сімнадцятому році
Знайти той шлях в Жовтневі дні!
Київ, 1953
(3 votes, average: 4,33 out of 5)