Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

“З нікуди в нікуди ніщо у нічого…”

З нікуди в нікуди ніщо у нічого
тече, заникає, зника за порогом
чотири стіни, сторін світу чотири –
не визначить меж усесвітнього ширу.
З усього поздмухано ймення, як порох:
лише оболонки зринають угору.
А тут, на землі, позлипались безликі
дерева, пташки, ручаї без’язикі;
і треба усе, розщепивши, обмежить
і винести слово з німої пожежі –
ось дерево, тінь, кучерява травиця,
ліворуч – пісок, вода – по правиці…
Попереду – обрій, бездоння – позаду,
і шлях, що розмився дощами дощаду.
Чи стане на всіх моїх сталих означень:
вже твердне повітря, клейно ледь гаряче,
сповзає кора, як линовище, з липи,
суха серцевина відлунює скрипом,
вкривається білою ряскою солі
пісок, випиваючи воду поволі.
Земля, поглинаючи здвоєну тінь,
вапно полишає – для воскресінь.
І я вимовляю останнє імення,
щоб ти, мов кора, не відстала від мене,
а пам’ять кільцює щодня серцевину,
в якій загніздилась безсмертна зернина.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,67 out of 5)

“З нікуди в нікуди ніщо у нічого…” - МОВЧАН ПАВЛО