Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







В СТЕПУ

По хвилі зеленій пливе-виглибає ковчег для спасіння,
і коршак у пошуках суші заточує лет,
розмотана нитка сотається в небо від тіні,
та слово благальне на кілька віків заліта наперед.
Крізь дошки розсохлі щілястий пирій протікає,
і чвирка крізь пальці драглиста зелена трава,
і степ розіллявсь – скільки око сягає,
хитається снасть, і вітер гуде в рукавах.
Перепел випливе, виринуть роги сугачі,
і обрій прозорий то зрине, то раптом впаде.
І хмара зависла, кружляє на сонці ледачо,
і мливо струмує з-під неї донизу руде.
Байдуже душі, щоб пливти їй і тільки,
її не бентежить полин чи ядушний чебрець.
І враз стрепенеться, коли захлинеться сопілка,
і ти прошепочеш: “Коли вже там мандрам кінець?”
Але тебе носить – куди і чому? – по рівнині,
а знуджений погляд пристати не може ніде,
хіба що спіткнувшись на всохлій пливучій зелині,
на метр і не більше зароджений ляк відведе,
і вгледить курган, і бабу примарну на ньому,
що міцно руками стиска скам’янілий живіт,
бо знає вона: о, як тяжко в оцьому огромі
являти життя, щоб згодом пливти через світ.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


В СТЕПУ - МОВЧАН ПАВЛО